Моя мати з батьком давно в розл ученні, але жити одна вона стала нещодавно. Я з’їхала п’ять років тому, коли вийшла заміж, а брат тільки недавно вирішив з’їхатися з дівчиною. Життя поодинці їй була в новинку, вона скаржилася, що не вистачає людського спілкування. Мені її було жалко, і я запропонувала їй пожити з сестрою, адже вона теж залишилася одна. Але мати від мовилася, аргументуючи тим, що вони часто сваряться. Я намагалася маму не обділяти увагою, щоб вона не відчувала себе покинутою. Після від’їзду брата вона стала часто до нас з чоловіком в гості приходити, ми нічого проти не мали.
Брали її навіть в гості до свекрів. Коли у нас нар одився син, мати і зовсім запропонувала пожити з нами перший місяць, мовляв, щоб допомогти з немовлям. Я була не проти. Вона дійсно нам дуже допомогла, адже у неї є досвід у материнстві. Але ми розраховували, що, поживши у нас місяць, мати все-таки повернеться до себе. Але вона живе в нас вже три місяці і повертатися до себе не планує. Недавно завела розмову про те, що в її квартиру має сенс знайти квартирантів, адже вона даремно стоїть і стоїть пустою. Ми з чоловіком встигли втомитися від її присутності і хотіли б пожити в своє задоволення, мати особистий простір.
Ми вдячні їй за все, що вона для нас зробила, але є мінуси проживання з нею. Вона вже у віці, у неї свої погляди на життя, і вона має неприємну схильність всіх виховувати. Втручання в нашу сім’ю нас не влаштовує. Чоловік скаржиться, що з-за моєї мами не може ходити вдома так, як йому хочеться, адже вона постійно робить йому зауваження. Я намагалася їй тактовно пояснити, що ми потребуємо жити самостійно, що молодій сім’ї потрібно свій простір, але вона зі мною в корені не згодна. Вважає, що ми одні з немовлям на впораємося. Вже не знаю, як уникнути з нею сварки.