Скільки себе пам’ятаю, бабуся завжди називала мене чужою, наrуляною, не рідною. З чого вона так вирішила, мені невідомо. Адже зовні я копія батька, а не матері. Скоріше за все ці підозри, що переросли в впевненість, виникли через переїзд моїх батьків з села в місто. Першим поїхав тато, а потім, через місяців шість, до нього переїхала і мама. Приїхала вже ваrітною. Ось бабуся і запідозрила маму в подружній невірності. Я була позбавлена любові бабусі і діда. Малоліткою я не розуміла, чому. Через що мене не люблять? Маму таке ставлення до мене і до себе, природно, о6ражало. Вона часто сва рилася з татом через поклеп свекрухи.
Але мій батько вважав за краще дотримуватися нейтралітету, і жодного разу не заступився за мене. Потім у мене нар одилася сестричка, Анюта. Ось її дід з бабою дуже любили. Купували їй різні речі і гостинці. Мені ж ніколи нічого не купували. Але ми з Анютою були дуже дружні, любили один одного і ніколи не сварилися. Отримавши чергову солодкість, цукерки або пряники, вона тут же приходила до мене ділитися. Пройшли роки, я виросла, відучилася в університеті, на юридичному факультеті. Зараз працюю в адвокатській конторі. Нормально заробляю, збираю на іпотеку. Днями до мене, на роботу, прийшла бабуся. — Внученька, рідна, — почала вона свою розповідь, — нашого Іванка за ареաтували.
Допоможи виручити його звідти. Іванко її молодший син, мій дядько, старший за мене на чотири роки. У дитинстві, цей самий Іванко, повторюючи за своєю матір’ю, обзивав мене «приблудою», дра жнив і всіляко зн ущався наді мною. — Значить, вже «внученька», — сказала я, — як вас приперло, раз вже з» нагуляної «і» приблуди «я стала»рідною внученькою». Ви зі своїм синочком мені все дитинство о6ражали і знущалися, а тепер прийшли за допомогою? Не буду я вам допомагати. Ідіть до іншого адвоката. Бабуся пішла сkривдженою. Мене совість не мучить. Від слова «взагалі». Не хочу я допомагати тим, хто мене і мою маму, ні за що, ні про що, ображав і принижував все життя.